Фізіологія і психологія праці - Крушельницька Я.В.

Вибір робочої пози

При розв’язанні практичних завдань щодо раціоналізації робочої пози необхідно враховувати такі фізіологічні вимоги:

  • зменшувати статичні напруження м’язів;
  • розподіляти статичні напруження так, щоб основна їх частина припадала на потужніші м’язи;
  • більше використовувати робочі пози сидячи та змінну.

Однак вибір робочої пози залежить від багатьох факторів, врахування яких і визначає її раціональність у конкретних виробничих умовах. Основні з них — маса оброблюваної деталі, зусилля, розміри робочої зони, співвідношення між висотою робочої поверхні і зростом працівника, точність рухів, особливості трудового процесу, які зумовлюють рухливість під час роботи.

Так, роботи, які вимагають значних м’язових зусиль і рухів з великою амплітудою, швидше виконуються стоячи. За малого діапазону рухів, невеликих зусиль і точних дій більш доцільна поза сидячи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИБОРУ РОБОЧОЇ ПОЗИ

Робоча поза

Зусилля, кгс

Рухливість працівника

Розмір (радіус) робочої зони, мм

Сидячи

До 5

Обмежена

380—500

Змінна

5…10

Середня

380—500

Стоячи

10…20

Велика

750 і більше

У разі обслуговування обладнання стоячи працівникові найбільш зручно виконувати роботу при злегка нахиленому корпусі вперед.

Кут нахилу не повинен перевищувати 10—15°, оскільки при більшому нахилі зростають статичні напруження. Оптимальні розміри робочої зони при цьому становлять: за висотою — 1000—1600 мм; за фронтом —550 мм; за глибиною — 350 мм. Для працівника, який виконує роботу стоячи, слід також передбачити на робочому місці сидіння для короткочасного відпочинку під час перерв у роботі.

Зручність робочої пози сидячи визначається оптимальними висотою і глибиною робочої поверхні, наявністю простору для ніг, опорою для рук, можливістю регулювання спинки сидіння за висотою. Раціонально спроектоване робоче крісло створює опору для корпуса працівника, забезпечує достатню рухливість у роботі і рівномірний розподіл маси тіла. Оптимальні розміри робочої зони при роботі сидячи становлять: за висотою — 600—1200 мм; за глибиною — 500 мм; за фронтом — 500 мм від центра сидіння. Якщо працівник виконує дрібні і точні рухи з незначними зусиллями (до 1 кг), то зона роботи повинна мати за висотою — 800—1000 мм, за фронтом — 500 мм; за глибиною — 200—400 мм від центра сидіння. Простір для розміщення ніг працівника характеризується такими вимірами: висота — не менш як 600 мм, ширина — 500—600 мм і глибина — 450—550 мм.

Фізіологічна оцінка робочої пози враховує також і положення рук у процесі праці. Наукою встановлено, що найсприятливіші умови для роботи м’язів, кровообігу створюються тоді, коли кут відведення і кут згинання в плечовому з’єднанні становить 5—15°, а кут згинання у ліктьовому з’єднанні 70—90°. Це означає, що виключається робота з широко розставленими ліктями і витягнутими далеко вперед руками як незручна, недоцільна, втомлива, з великими затратами енергії.

Найбільш доцільною з фізіологічного боку є змінна поза стоячи—сидячи, яка забезпечує меншу втому працівника в зв’язку з чергуванням навантажень на різні групи м’язів. Висота робочої поверхні в цьому випадку повинна становити 950—1050 мм, а зона роботи за фронтом і за глибиною відповідати робочій зоні при робочій позі сидячи.

Зміна робочих поз передбачає необхідність дотримання таких вимог:

  • зберігати однакове положення працівника відносно робочої поверхні;
  • забезпечувати однаковий кут зору і розміщення рук;
  • створювати необхідні умови для переходу від однієї пози до другої.

Для зменшення статичних навантажень необхідно:

  • обмежити до мінімуму виконання роботи в незручній позі корпуса і кінцівок;
  • виключити тривале виконання роботи в положенні, коли руки розведені в сторони, підняті вгору, витягнуті вперед;
  • обмежити час утримання інструменту, матеріалу, перенесення вантажу;
  • обмежити час нерухомого положення у процесі виконання роботи або при повільних робочих рухах.