Історія України - Полонська Василенко Наталія: Том 1

Олег (882 – 912)

«Повість временних літ», яку складалося в XII ст., оповідає, що перед своєю смертю Рюрик передав правління родичеві Олегові і доручив йому сина Ігоря, який був ще малий. Року 882-го Олег із великим військом, в якому були варяги, чудь, словени, меря, весь і кривичі, пішов на південь, здобув Смоленськ, Любеч, Київ, підступно забив Аскольда та Діра і став правити Києвом. У різних редакціях літопису подається дві версії: в Початковому літопису говориться, що після смерти Рюрика престол пйсів його син Ігор, а Олег був його воєводою; а в «Повісті временних літ» Олег стає родичем Рюрика і князем київським, а Ігорем опікується протягом 30-ти років, хоч у середньовіччі князі в 17- 20 років вважалися повнолітніми. З другого боку – нелогічно, що Олег, здобувши Київ, накладає данину на тих, хто допоміг йому в цьому: на словен, кривичів, мерю і Новгород. Новгород платив Києву 300 гривень азк до смерти Ярослава, Взагалі життєпис Олега непевний: він то князь, то воєвода, навіть умирає непевно: в Києві називає літопис дві могили, а третя була в Ладозі. Ця концепція літопису, звичайно, штучна, її створено в XII ст., щоб ствердити уявлення про тяглість княжої династії від Рюрика, представники якої були єдиними правними володарями Руси.

Олег, безперечно, був сторонньою людиною, не зв'язаною ні з Рюриком, ні з Ігорем. Характеристичне, що київський митрополит Іларіон у своєму «Слові о законі і благодаті», написаному до появи «Повісти временних літ», веде рід князів України- Руси від Ігоря, а не від Рюрика. Олег виявив себе як талановитий правитель. Він приборкав сусідів і примусив їх платити данину, забезпечуючи державу коштами. Олег, – пише літопис, – «обладав» полянами, сіверянами, деревлянами, радимичами, а з уличами та тиверцями вів війну. Підкорення сіверян та радимичів, що платили данину хозарам, викликало з ними війну, в якій – писав Аль Масуді – Олег сплюндрував береги Каспійського моря. Року 907-го Олег з великим військом, в якому були підвладні йому племена та білі хорвати, пішов на Царгород. Греки не встигли підготовитись до оборони, і Олег спалив околиці Царгороду. Наслідком того походу був дуже вигідний для Руси договір. У «Повісті временних літ» записано два договори: один – 907-го, другий – 911-го року. Ці договори являють собою єдність .і викликані тим самим походом; їх штучно розділив літописець на дві частини. В договорах нема повторень, і вони доповнюють один одного. Договори Візантійської імперії з іншими державами укладалося в двох однакового змісту примірниках мовами грецькою та іншою: договірної сторони. Різниця полягала в зворотах: «ваш» і «наш» чия є видно, текст договору, який був у руках літописця, являв собою піаіпію з примірника, написаного від імени Олега.

Цікаво, що тексту переговорів нема в «Початковому літопису», – мабуть, його мав тільки автор «Повісти временних літ». Договори надавали великих прав Олеговій дружині та купцям з Руси, які мали одержувати від греків утримання на 6 місяців потребування в Царгороді; на подорож додому повинні були забезпечувати їх греки вітрилами, кітвами, всім обладнанням, потрібним човнів, а також харчами. За Руссю визнавалось право безмитної торгівлі. В договорах вирішено низку міжнародніх справ: що робити, якщо затоне корабель котроїсь із договірних сторін, якщо вб'ють чужого підданого, втече раб тощо. Візантія сплачувала Русі значну контрибуцію. Але були й обмеження в правах людей, що -приїжджали з Руси: вони мали мешкати не в самому Царгороді, а на передмісті св. Мами, входити до міста могли групами не більше як 50 осіб і без зброї, в супроводі грека. Обидві сторони склали присягу на додержання договору: греки – по християнському закону, а русичі присягались іменем Перуна та Велеса й покладали мечі. Цей факт дуже важливий: він свідчить, що варяги, які були в Олеговій дружині, вже перейняли слов'янські звичаї, бо за скандинавськими звичаями в таких випадках мечі застромлювано в землю.

В листі до царя болгарського Бориса папа Микола 1 писав: «ви запевняєте, що у вас був звичай... покладати мечі і ними клястися». У договорі Олега згадується «под рукою его світльіх й великих князь й его великих бояр». Деякі дослідники вважають, що це – підкорені Олегом старі князі, інші – що це призначені ним правителі. Як би то не було, це свідчить про вже зорганізований адміні-страційний апарат, представники якого брали участь в політичних справах. У договорі 911 року є значне число болгаризмів, мова в ньому архаїчна, і це дає підстави вважати переклад одночасним з написанням договору. Це стверджує також, що на самому початку Х ст. українці вже мали літературну мову, мали й письмена (згадується «Іванове письмо»). Договір 907-911 рр. –найцінніше джерело нашої історії. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, усгій-неяе право (згадується «закон. . . язика нашего», «закон руский»). Значення його ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це – перший документ, в якому східні слов'яни виходять на історичний кін, як рівноправні з греками. Характеристичні слова А. Шлецера, який вважав Олегів договір за підроблений; він писав: якби договір цей був автентичним, його слід було б вважати за найбільш славетну пам'ятку всього Середньовіччя. Питання про його автентичність тепер можна вважати за остаточно доведене.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine