Банківські операції - Мороз А.М.

4.3. Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.

Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6 липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

  • платоспроможність;
  • фінансова стійкість;
  • рентабельність (у динаміці);
  • оборот за рахунками;
  • склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Платоспроможність позичальника визначається за показниками (коефіцієнтами) ліквідності:

  • миттєвої — КЛ1;
  • поточної — КЛ2;
  • загальної — КЛ3.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності

де Ав — високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції);

Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 — не менше 0,2.

Коефіцієнт поточної ліквідності

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів (Ав), дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 — не менше 0,5.

Коефіцієнт загальної ліквідності

де Ао — оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КП3 не менше 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою коефіцієнтів:

  • маневреності власних коштів (КМ);
  • незалежності (КН).

маневреність власних коштів

де Вк — власний капітал;

Ан — необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ не менше 0,5. Він характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

незалежність власних коштів

де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання).

Оптимальне теоретичне значення показника КН не більше, ніж 1,0. Він характеризує ступінь фінансового ризику.

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:

  • рентабельність активів (Ра);
  • рентабельність продажу (Рп).

рентабельність активів

де Пч — чистий прибуток;

А — активи.

рентабельність продажу

де Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Обороти за рахунками . Розраховується відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів).

Обороти за рахунками

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск — сума кредиту та проценти за ним;

n — кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм — щомісячні умовно постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі — податкові платежі та суми інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

По сезонних підприємствах середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше 1,5.

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

  • ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;
  • наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
  • ефективність управління позичальника;
  • професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників:

  • погашення боргу;
  • ділової активності;
  • прибутковості;
  • використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

  • грошового потоку (К1);
  • процентних виплат (К2).

коефіцієнт грошового потоку

де Пс — прибуток після сплати податків;

А — амортизація;

Д — дивіденди;

З — зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

Коефіцієнт процентних виплат

де П1 — прибуток до сплати податків;

ПП — процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

  • дебіторської заборгованості (К3);
  • запасів і витрат (К4);
  • кредиторської заборгованості (К5).

коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

де Дср — середня сума дебіторських рахунків;

СПК — сума продажу у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств-родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швидкості.

коефіцієнт оборотності запасів і витрат

де ЗЗ — запаси і затрати;

СТ — собівартість проданих товарів та послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

де Ро — рахунки до оплати;

Сп — сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння, він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.

Показники прибутковості включають:

  • рентабельність підприємства (Р1);
  • рентабельність акціонерного капіталу (Р2);
  • рентабельність витрат (Р3).

рентабельність підприємства

де ЧП — чистий прибуток;

СЗБк — середній залишок оборотного капіталу;

СЗНк — середній залишок основного капіталу.

рентабельність акціонерного капіталу

де Ак — акціонерний капітал.

рентабельність витрат

де З — затрати.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

  • аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;
  • аналізу прибутків та збитків;
  • аналізу якості активів та пасивів;
  • створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;
  • виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;
  • якості банківського менеджменту.

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

  • соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;
  • сімейний стан клієнта;
  • вік та здоров’я клієнта;
  • доходи і витрати клієнта;
  • інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
  • зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine