Увага! Інформація носить довідковий характер!
Перед прийомом обов'язково проконсультуйтеся з лікарем!
САЙТ ТІЛЬКИ ДОВІДНИК. НЕ АПТЕКА! Ми не продаємо медикаменти! Ніякі!

діуретичні засоби

(Див. Також Кофеїн, Теобромін, Теофілін, еуфілін, Амонію
хлорид.)
Сечогінними засобами, або діуретиками, називають речовини,
викликають збільшення виведення з організму сечі і зменшення
вмісту рідини в тканинах і серозних порожнинах організму.
Раніше діуретики застосовували головним чином при захворюваннях,
супроводжуються затримкою рідини в організмі, особливо при
хронічній недостатності кровообігу, нефротичному синдромі,
цирозі печінки. В даний час ними широко користуються також при
гіпертонічної хвороби, глаукомі та інших захворюваннях.
Терапевтична дія діуретиків не завжди обумовлено
посиленням діурезу, проте діуретичний ефект є їх
основним фармакологічним ознакою.
Викликається діуретиками посилення сечовиділення пов'язано з їх
специфічною дією на нирки, що полягає в першу чергу в
гальмуванні реабсорбції іонів натрію в ниркових канальцях, що
супроводжується зменшенням реабсорбції води.
Сучасні діуретики ділять в основному на 3 групи: в) салуре-
тики, б) калійзберігаючі і в) осмотичні діуретики. До салуретиками
відносяться тіазидові і споріднені препарати (дихлотиазид,
ціклометіазід, оксодолін і ін.), похідні сульфамоілантраніловой
і діхлорфеноксіуксусной кислот (фуросемід, етакринова кислота і
ін.), інгібітори карбоангідрази (діакарб) (існують і інші класси-
фікації діуретичних засобів).
Препарати цієї групи надають різну по силі і три-
ності діуретичну дію, що залежить головним чином від їх
фізико-хімічних властивостей і впливу на різні ділянки нефрона.
Тіазиди (похідні бензотіадіазіна) діють головним чином
на кортикальний сегмент петлі нефрона і викликають посилене виведення
іонів натрію і калію. Характерним побічною дією діуретиків цієї
групи є гіпокаліємія, що супроводжується слабкістю, головокру-
ням, головним болем, нудотою, змінами ЕКГ.
Тривалість діуретичної дії істотно різна у
різних препаратів. Так, ефект після однократного прийому діхлотіазіда
триває кілька годин, а після прийому Оксодолін - до 3 діб.
Тіазиди широко застосовують при лікуванні хронічної серцевої
недостатності. Збільшуючи діурез, вони зменшують обсяг циркулюючої
плазми і відповідно венозний повернення крові до серця і навантаження на
міокард, зменшують застійні явища в легенях.
Тіазиди широко призначають також при гіпертонічній хворобі. їх
антигіпертензивний ефект частково пов'язаний з виведенням солей і води
з організму і зменшенням об'єму циркулюючої плазми. Крім того,
вони безпосередньо спазмолітичну дію на стінки
судин. Встановлено, що під впливом похідних бензотіадіазіна
змінюються обмінні процеси в клітинних мембранах артеріол, в част-
ності витяг з них іонів натрію, що призводить до зменшення
набухання і зниження периферичного опору судин. Можливо,
що при цьому відіграє роль не абсолютне зниження вмісту Nа B + в
стінках судин, а зміна співвідношення між його внутрішньо- і внекле-
точним змістом.
Під впливом тіазидів змінюється реактивність судинної системи,
знижуються пресорні реакції на судинозвужувальні речовини (адреналін
і ін.) і посилюється депрессорная реакція на гангліоблокірующіе
засоби.
Найбільш потужними салуретиками є так звані петльові
діуретики, до яких відносяться фуросемід, буфенокс, етакринова
кислота. Вони діють на всьому протязі висхідного відділу петлі
нефрона (петлі Генле) і різко пригнічують реабсорбцію іонів хлору і
натрію. Вони підсилюють також виделеііе іонів калію. салуретики широ-
до застосовуються при лікуванні хронічної серцевої недостатності і
гіпертонічної хвороби. У зв'язку з сильним і швидко наступаючим
ефектом їх стали призначати також при лікуванні гострої серцевої
недостатності. Однак необхідно враховувати, що викликаються ними
електролітні зрушення можуть привести до розвитку аритмій, а рясний
діурез може викликати зменшення серцевого викиду і артеріальну
гипотензию. У зв'язку з цим, при гострої серцевої недостатності,
особливо при інфаркті міокарда, вважають за краще користуватися перифери-
тичними вазодилататорами.
При застосуванні тіазидів для лікування гіпертонічної хвороби
слід враховувати, що вони стимулюють ренін-ангіотензинову систему
і продукцію альдостерону, приводячи до поступового ослаблення діуре-
тичного та гіпотензивний ефект. Для антигіпертензивної терапії
доцільно застосовувати препарати більш повільного і тривалого
дії, так як вони слабкіше впливають на ренін-ангіотензинову систе-
му і їх гіпотензивний ефект зберігається довше.
Для зменшення стимуляції ренін-ангіотензинової системи рекомен-
дметься комбінувати тіазиди з Ab -адреноблокаторами (див. Анаприлін).
Для зменшення побічних ефектів, пов'язаних з гіпокаліємією,
використовують комбіновані препарати, що містять тіазидові і
калійзберігаючі діуретики (див. Триамтерен, Амілорид).
Основним представником діуретиків - інгібіторів карбоангідрази
є діакарб. Він знижує реабсорбцію натрію бікарбонату і секре-
цію іонів водню в проксимальних канальцях і збільшує виведення
з сечею бікарбонатів і фосфатів. У зв'язку з нетривалим і
порівняно слабким діуретичним дією останнім часом його
відносно рідко застосовують в якості самостійного сечогінного
засоби. Іноді його використовують в комбінації з іншими діуретиками
для запобігання алкалоза.
Інгібітори карбоангідрази зменшують секрецію водянистої вологи
очі; їх широко застосовують для зниження внутрішньоочного тиску при
глаукомі.
Іноді їх призначають як додаткові кошти при лікуванні
епілепсії, особливо малих форм.
Калійзберігаючі діуретики збільшують виділення іонів натрію і
зменшують разом з тим виділення іонів калію. Вони діють в області
дистальних канальців в місцях, де обмінюються іони натрію і калію;
роблять менш сильна діуретичну дію, ніж салуретики, але не
викликають гіпокаліємії. Як протівокалійуретіческіе кошти їх можна
перш за все використовувати в комбінації з салуретиками, при цьому
посилюється діуретичний ефект і попереджається розвиток гіпо-
калиемии. У той же час при тривалому самостійному застосуванні
калійзберігаючих препаратів слід враховувати можливість побічних
явищ, пов'язаних з гіперкаліємією, особливо у хворих з нирковою
недостатністю.
Основні представники цієї групи препаратів - спіронолактон
і триамтерен, а також амілорид - розрізняються за механізмом дії.
Спіронолактон - антагоніст альдостерону, і його терапевтична
активність тим вище, чим, більше рівень альдостерону в рідинах
організму.
Триамтерен і амілорид не є антагоністами альдостерону,
під впливом цих препаратів знижується проникність клітинних
оболонок епітелію дистальних канальців для іонів натрію.
Що стосується осмотичних діуретиків, то вони підвищують осмоти-
чеський тиск в клубочках і канальцях і перешкоджають реабсорбції
води головним чином в проксимальних канальцях.
Найбільш активні осмотичні діуретики (маніт та ін.)
застосовують для того, щоб викликати форсований діурез при гострих
отруєннях (барбітурітамі, саліцилатами та ін.), гострої ниркової
недостатності, а також при гострої серцевої недостатності у
хворих зі зниженою нирковою фільтрацією. Як дегідратаці-
ційних засобів їх призначають при набряку мозку.
Застосовувалися раніше ртутні діуретики Kмеркузал, промеран в
зв'язку з високою токсичністю і впровадженням в практику новіших
високоефективних нертутних діуретиків виключені з номенклатури
лікарських засобів.