НУДОТА

НУДОТА - своєрідне тяжке відчуття в надчеревній ділянці, грудей, порожнини рота, нерідко передує блювоті і часто супроводжується загальною слабкістю, пітливістю, гіперсалівацією, похолоданням кінцівок, блідістю шкіри, зниженням артеріального тиску.

Нудота спостерігається при багатьох патологічних станах, у тому числі при різних інтоксикаціях, захворюваннях внутрішніх органів, центральної нервової системи, дисфункції вестибулярного апарату (рухова нудота), порушеннях метаболізму. Буває також психогенна нудота при неприємних зорових і нюхових відчуттях у збудливих осіб, іноді як прояв неврозу, психозу.

Патогенез нудоти пов'язаний з порушенням блювотного центру, ще недостатнім для формування акта блювоти, але вже супроводжується антіперістальтіческіе скороченнями шлунка, з якими пов'язують відчуття нудоти. В основі рефлекторної нудоти лежить роздратування блукаючого нерва імпульсами з механічно або хімічно подразнюють рецептори різних рефлексогенних зон. Такі рецептори містять задня стінка глотки, корінь язика, шлунково-кишковий тракт, печінку, жовчні протоки і міхур, підшлункова залоза, серозні оболонки (очеревина, плевра, перикард), бронхи, нирки, матка з придатками. Шлункова нудота зустрічається найбільш часто, нерідко виникає при ослабленні секреції шлункового соку, тонусу і перистальтики шлунка; настає після прийому їжі і часто пов'язана з її характером (жирна їжа, алкоголь і т. п.).

Токсична нудота, що виникає при отруєннях, інфекціях і інтоксикаціях, обумовлена ​​збудженням хеморецепторів критичної зони в області дна IV шлуночка, які активують блювотний центр. Останній активується також при перероздратування рецепторів вестибулярного апарату (при закачуванні, обертанні на каруселі, захворюваннях внутрішнього вуха, хвороби Меньєра). У походження мозкової нудоти найбільше значення мають підвищення внутрішньочерепного тиску у зв'язку з набряком головного мозку або порушенням ліквородинаміки при його пухлинах, черепно-мозковій травмі, запаленні оболонок мозку. Метаболічна нудота (при гіповітамінозах, залізодефіцитної анемії , ендокринної та іншої патології) неоднорідна по патогенезу і залежить від характеру впливів порушеного обміну речовин на різні органи з активацією блювотного центру в одних випадках рефлекторно, а в інших - токсичним або комбінованим впливом.

Будучи неспецифічним симптомом багатьох захворювань, нудота має діагностичне значення лише в сукупності з іншими ознаками хвороби (наприклад, з ознаками подразнення очеревини при гострому апендициті). Певну специфічність має зв'язок нудоти з деякими провокують її факторами (прийом їжі, зміна положення тіла і т. Д.). Клінічний анамнез при цьому збирають так само, як при блювоті. Якщо хворий пред'являє скаргу тільки на нудоту, що виникає, наприклад, щодня, інші ознаки хвороби слід виявляти шляхом активного опитування хворого з подальшим цілеспрямованим обстеженням. Так, при виявленні супутніх нудоті інших диспептичних скарг (відрижка, відчуття важкості в епігастральній ділянці та ін.) І зв'язку нудоти з прийомом їжі слід припускати захворювання органів травлення (гастрит, холецистит , панкреатит , пухлина шлунка і т. Д.) І проводити гастроентерологічне обстеження; при поєднанні нудоти з головним болем, розладами чутливості або рухів необхідно неврологічне обстеження і т. д.

Симптоматичне лікування буває необхідним при різко вираженою у хворих з гостро розвиваються патологічними станами (частіше при вестибулярної дисфункції) і у випадках, коли лікування основного захворювання недостатньо ефективно. Виражена центральна дія надають нейролептики, особливо тіетілперазін (торекан), який призначають в дозі 6,5 - 13 мг (1 - 2 мл) внутрішньом'язово, а також етаперазин. Близькі до них за механізмом дії метоклопрамід (реглан, церукал) і сульпірид (еглоніл, догмати). Препаратом вибору є аерон, застосовуваний по 1 таблетці сублінгвально (до 3 разів на день). Іноді рефлекторну нудоту усуває валідол (ментол), анестезин в невеликих дозах.