UPD: 06/05/2014 Брехати не боляче

Врать не больно

Найбільшим здивуванням у всій нинішній ситуації для мене стало стрімке, немає, моментальне оскотинення наших ЗМІ. Всі, хто ще вчора хоч якось намагався прикидатися журналістом, сьогодні луплять пропаганду - шалену, примітивну, злий.

Наше телебачення - як прорвався гнійник, улюблені мною колись «Газета» і «Стрічка» - стеклянноглазие порожні опудала колишніх себе. Ніякої журналістики в країні не залишилося. Люди - звичайні, нормальні, здавалося, - забули про все і брешуть, брешуть, брешуть! Брешуть нафарбовані телички в «Вістях» і на «Першому», брешуть кореспонденти, брешуть по дрібниці редактори і брешуть по-крупному головні редактори.

А як так у них, цікаво, виходить? Адже начебто ще два місяці тому були люди як люди? Адже всі ті, хто сьогодні так відчайдушно, так пристрасно бреше, не могли ж за місяць повністю переродитися.

Відомо, що людина, змушений обставинами брехати і падлючити, усіма силами намагається уникнути когнітивного дисонансу - і щосили збирає відомості, які допомогли б йому виправдати себе, довести собі, що зовсім він не бреше і не падлючити. Раціональне мислення тут ні при чому: все вирішується емоціями. Брехуни і негідники адже не можуть жити, вважаючи себе такими. Тому вони переконують себе, що їх правда - така. Що брешуть інші. Що вони просто захищають себе і свою сторону. І тому мають рацію. Їх позиція вразлива, тендітна, і дуже важлива будь-яка підтримка для цих брехунів і негідників: адже їх в дитинстві намагалися виховати хорошими людьми, і їм тепер доводиться нелегко. Будь-яка похвала, будь-яке визнання їм важливо.

І ось читаємо: Володимир Путін нагородив орденами більше трьохсот журналістів за «об'єктивне висвітлення подій в Криму». Ну і взагалі на Україні. Ордени та медалі - кореспондентам, провідним, шоуменам, головний редактор ... «Олександри Невські», «За заслуги перед Вітчизною» і «Ордена Пошани». Гаразд, кореспонденти ще - в пекло за наказом лізли. А Кулістікову з Соловйовим за що ?!

Перше, що спадає на думку: це не трудові нагороди, а бойові. Адже нібито час військове, а значить, з того боку вороги, а значить, перо потрібно прирівняти до багнета. На війні як на війні.

А потім задумаєшся: а хто цю війну почав? Хто заклинав бандерівців і фашистів, УНА-УНСО, хто роздував істерію серед російськомовних українців і українських росіян, хто півроку розповідав їм про львівську різанині на сніданок і про харківських повішеним на обід? Хто перетворив «Правий сектор» з купки майданних маргіналів, у яких і назви-то раніше не було, в центральну силу українського націоналізму? І хто, головне, цей націоналізм напхав гормонами росту, місяць за місяцем поливаючи брехнею всю Україну?

Тепер - так, війна. Тепер з кожного боку - мертві. Тепер немає вже ні правих, ні винних. Тепер мурашник підпалений, можна обтрусити руки, відійти в сторону і витріщатися, зайнявши «неупереджену позицію».

Так ось: це ж ви, хлопці, влаштували. У Кремлі придумали, а влаштували ви. Кожен з вас, хто не хотів міняти роботу. Хто боявся зниження зарплати. Хто просто не знав, як заперечувати начальнику. Хто переконав себе, що він має рацію.

«Ввічливі люди» - спецназ ГРУ - може, і не вбили нікого. А ви вбили. Вам непросто буде з цим жити. Краще і собі набрехати, як ви іншим брехали. Краще ширнутися і забутися.

Ваші медальки - це не нагороди. Це Путін вам морфін в шприцах роздає.

Обмийте сьогодні. І пом'янути тих, кого обмивати.

Дмитро Глухівський - Журналіст