This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ І СПЕЦИФІКА СПРАВ ПРО ДТП.


Справи про ДТП являють собою одну з найбільш поширених у судовій практиці. Стосується це і кримінальних, і цивільних, і справ про адміністративні правопорушення. Залежно від наслідків ДТП та позиції учасників та постраждалих, будь-яке ДТП може виявитися причиною виникнення справи будь-якої із зазначених категорій. Однак при розгляді судами цих справ (а також при розслідуванні кримінальних справ органами досудового слідства) виникають одні і ті ж проблеми, причому характерні для цієї категорії справ і практично ніколи не виникають у справах інших категорій.

Чим це пояснюється? Характерною особливістю багатьох справ по ДТП, яка вкрай рідко зустрічається у справах інших категорій: крім інших обставин, за ним доводиться встановлювати, і хто з учасників події виявився його винуватцем. По переважній більшості інших справ винна і потерпіла боку очевидні. Візьмемо для прикладу поширені кримінальні справи по квартирних крадіжках, де винна і потерпіла сторона очевидні, а основне завдання - встановити особу винного і добути докази скоєння злочину саме цією особою. Приблизно така ж ситуація у справах про відшкодування шкоди, спричиненої залиттям квартири. І, природно, є багато категорій цивільних справ, де поняття винності взагалі не вживається (наприклад, спадкові та багато інших майнові спори), де суду потрібно розбиратися тільки в суті правовідносин між сторонами. Така ж ситуація і з великого категорій справ про адміністративні правопорушення.

Так ось, до цієї особливості справ про ДТП, за якими відомий, як правило, склад учасників події, але невідомий винуватець, наші процесуальні норми, що регулюють розгляд різних категорій справ, виявляються зовсім не пристосовані, що на практиці викликає численні колізії у випадках, коли винність учасниками ДТП оскаржується.

Найбільш важка в цьому відношенні ситуація, безумовно, у справах про адміністративні правопорушення. Пояснюється це, перш за все, усічений самого процесу розгляду таких справ відповідно до КпАП України. Основна проблема тут полягає в тому, що КпАП не передбачає взагалі ніякої процедури адміністративного дізнання або розслідування. Ст.254 КпАП передбачає тільки складання протоколу про адміністративне правопорушення, ст.257 - напрямок протоколу органу або посадовій особі, якій належить розглянути справу. Нарешті, стст.276-282 регулюють розгляд справи цією посадовою особою або органом (стосовно ст.124 КпАП це судді районних (міських) судів). Більше ніяких етапів провадження у справі закон в принципі не передбачає.

Важко сказати, чому законодавець таким чином підійшов до проблеми. Може бути, тому, що справи про адміністративні правопорушення вважалися настільки «дрібними», що займати ними багато часу і уваги відповідних посадових осіб вважалося недоцільним. Що ж, це можна зрозуміти, коли мова йде про випадки з безперечною виновностью. Але виявилося, що у випадках, коли цей момент безперечним не є, КпАП просто не дає ні органам міліції, ні суду достатніх процесуальних інструментів для встановлення істини у справі. По суті, законом не визначений процес збору доказів у справі. Яким саме чином опитувати свідків, і навіть хто повинен це робити, - органи ДАІ або суд? Як їх встановлювати, якщо їх дані невідомі (і, знову ж таки, хто повинен цим займатися)? Нічого цього КоАП детально не регламентує. На відміну від КПК, не визначений порядок витребування у тих чи інших організацій необхідних даних (наприклад, про погодні умови на момент ДТП, режимі роботи світлофорних об'єктів та багатьох інших, які є необхідними для встановлення справжньої картини події). Навіть процес огляду місця події не регламентований, в результаті співробітниками ДАІ в ряді випадків він проводиться досить поверхово, протокол огляду не складається, а складається тільки схема місця події, яка далеко не завжди дає повну картину.

В цілому ряді випадків на питання про винність в ДТП неможливо відповісти без проведення експертиз - судово-автотехнічної, транспортно-трасологічної та ін. Хоча ст.251 КпАП включає в перелік доказів висновок експертизи, однак КпАП не роз'яснює, хто саме і яким чином повинен цю експертизу призначати, яким процесуальним документом це оформляється, які права і обов'язки учасників ДТП і експертів, і багато інших моментів. В результаті експертизи по даній категорії справ призначаються вкрай рідко. При цьому ситуація ускладнюється ще й невеликими термінами накладення адміністративного стягнення, передбаченими ст.38 КпАП: реально за два місяці далеко не завжди вдається зібрати необхідні докази, особливо якщо у справі є необхідність проведення експертиз. А винятків з цих термінів закон не передбачає.

В результаті виникає гнітюча картина. Співробітники ДАІ за законом можуть лише скласти протокол на передбачуваного порушника. Проводити будь-яке розслідування закон, по суті, не дає їм повноважень. (У зв'язку з цим необхідно пам'ятати про ст.19 Конституції України, яка наказує посадовим особам органів державної влади діяти лише в межах, способом і в порядку, прямо передбачених законом.) Адмінпротоколи складаються, як правило, на місці події співробітниками, що оформляють ДТП, а далеко не всі з них володіють необхідною кваліфікацією, щоб визначити винного мало не «на око», без відповідного розслідування, а в ряді випадків це неможливо в принципі. У свою чергу, суддя, який розглядає цю справу, далеко не завжди налаштований на детальне з'ясування обставин справи, а багато суддів не мають відповідної підготовки (і навіть не є самі водіями), щоб оцінювати специфічні обставини ДТП. Крім того, суддя пов'язаний тим самим терміном, передбаченим ст.38 КпАП, і перед ним стоїть вибір: встановлювати детально обставини справи і ризикувати неможливістю накладення адмінстягнення, або зробити суд швидкий і не завжди правий. Як правило, якщо немає якихось обставин, наприклад, активної позиції учасника ДТП, розгляд залишається вкрай поверховим, експертизи не призначаються, і т.п.

Мало того. Якщо суддя встановить, що співробітники ДАІ неправильно визначили винуватця ДТП, він може закрити справу проти того, на кого було складено адмінпротокол, за відсутністю складу правопорушення, однак практично позбавлений можливості вжити заходів до притягнення до відповідальності справжнього винуватця. Таким чином, якщо в силу недостатньої кваліфікації співробітників ДАІ на особу, винну в ДТП, не складений протокол прямо на місці порушення, то адміністративної відповідальності така особа, швидше за все, уникне зовсім. Відповідних повноважень судді просто не дає КпАП, та й терміни накладення адмінстягнення за час розгляду справи і можливого повернення його органам ДАІ, як правило, вже закінчуються. В результаті виявляється, що процесуально винуватець не визначений, і висновок суду про те, хто винен, доводиться «виловлювати» з тексту постанови, іноді побічно. А посилюється ситуація ще й відсутністю порядку апеляційного оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення (на жаль, порядок, передбачений ст.294 КпАП, повністю його не замінює).

А між тим, - і тут ми переходимо до ситуації, що склалася у цивільних справах про відшкодування шкоди від ДТП, - саме по справі про адміністративне правопорушення проводиться основна робота по визначенню винної сторони. Пов'язано це з тим, що в нині чинній редакції ЦПК України з'явилася вельми небезпечна саме для цієї категорії справ в існуючій ситуації новела. Згідно ч.4 ст.61 ЦПК, не тільки вирок у кримінальній справі і, при ряді обставин, рішення по іншій цивільній справі, як це було раніше, але також і постанова у справі про адмінпорушення є обов'язковим для суду, що розглядає цивільну справу, по питань, чи мали місце ті чи інші дії та чи вчинені вони конкретною особою.

В принципі, логіка зрозуміла. Якщо при розгляді справи про адмінпорушення визначений винуватець, то немає сенсу, здавалося б, заглиблюватися в ці питання повторно при розгляді цивільної справи. І повинна бути виключена ситуація, коли два суди при розгляді справи про адмінпорушення і цивільної справи про одне ДТП по-різному визначили винність. Однак є дві обставини, що дозволяють дивитися на це абсолютно інакше. Перше з них - це та сама усіченого процесу у справах про адмінпорушення, що не дозволяє в повній мірі встановити істину у справі, що часто призводить до помилок. Друга - це непоінформованість про таку специфіку населення. Більшість водіїв вважають, що у справі про адміністративне порушення вирішується тільки питання порівняно невеликого штрафу, в гіршому випадку - позбавлення права керування транспортними засобами на строк до півроку (санкція ст.124 КпАП). І що в разі, якщо на нього подадуть до суду позов про відшкодування збитку, він зможе довести свою правоту в цивільному процесі. Відповідно, не вживає заходів в рамках справи про адміністративне правопорушення. (До речі, така необізнаність підтримується і використовується рядом співробітників ДАІ, а іноді і судів, для спрощення своєї роботи у таких справах.) А потім в цивільному процесі цього зробити не вдається ...

Як вже говорилося, найгірше тут положення тієї особи, яка сама не брала участі в ДТП, але відповідно до ЦК може виявитися зобов'язаним відшкодовувати збиток (наприклад, роботодавець найманого водія): учасником процесу про адміністративне правопорушення така особа взагалі не є, і, отже, на процес встановлення винуватості у справі про ДТП вплинути практично не може. Що ж стосується самого найманого працівника, то він, в силу обмеження його відповідальності за трудовим законодавством, в доведенні своєї невинності, по суті, не зацікавлений. В результаті можливості відповідача, що не був безпосереднім учасником ДТП, по доведенню невинності свого водія, виявляються різко обмеженими.

Таким чином, зазначена новела в нині чинній редакції ЦПК України також не несла б настільки негативних наслідків, якби не усічений процесу у справах про адміністративні правопорушення. А в даний час вона призводить до крайньої складності доведення невинності того чи іншого учасника ДТП в цілому ряді випадків.

Свій варіант цієї проблеми існує і в кримінальних справах про ДТП. Пов'язано це, знову ж таки, з тим, що часто винність учасників ДТП спочатку не очевидна. При наявності передбачених ст.286 КК України наслідків, справа, як правило, порушується за фактом ДТП, а не проти конкретної особи (осіб). Учасникам ДТП протягом практично всього слідства не пред'являється звинувачень, також не визнають їх і потерпілими, часто навіть тоді, коли у слідчого вже є докази, і сформувалося тверде думка про винність учасників ДТП. Мета цього зазвичай двояка. По-перше, слідчий намагається уникнути ситуації, коли він не вкладається у встановлені законом терміни слідства: згідно ст.120 КПК, ці строки обчислюються від дня встановлення особи, яка вчинила злочин. Тобто поки ця особа формально вважається невідомим, такої небезпеки для слідчого немає. Друга (і, як правило, не менш важлива) причина в тому, що в цьому випадку учасники ДТП «витримуються» в статусі свідків, в результаті чого не можуть прийняти заходів щодо захисту своїх інтересів у справі, та й інформації про хід розслідування, по суті, позбавлені. Наприклад, не можуть ставити додаткові запитання експертам при призначенні експертиз, заявляти клопотання по справі і т.п. Потім одному з учасників ДТП пред'являється обвинувачення, відразу після цього слід ознайомлення з результатами вже проведених експертиз, з іншими матеріалами справи, і справа передається до суду. Якщо новоспечений обвинувачений заявляє клопотання про проведення будь-яких слідчих дій, пошуку нових доказів, призначення нових експертиз, - воно, як правило, відхиляється, і справа швидко відправляється в суд, часто настільки швидко, що немає можливості для повноцінного оскарження дій слідчого. У поєднанні з обвинувальним ухилом, який часто існує по цій категорії справ (мабуть, мало як з якоїсь іншої), - наслідки виходять страшні.

Чи можна протидіяти всьому цьому? У більшості випадків - так. Але тільки за умови активної позиції учасника ДТП з самого початку провадження у справі.

У справах про адміністративні правопорушення є мало використовуваний зараз шлях. Яким чином перевести розгляд справи за складеним на місці, часто без жодних доказів, протоколу про адмінпорушення в площину не настільки усіченого процесу? Такий шлях є. Дії співробітників міліції з оформлення ДТП, а також самі складені ними документи можуть бути предметом оскарження, точніше, звернення до суду з адміністративним позовом, згідно Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України. Інструменти доведення згідно КАС наближаються до тих, які дає учасникам процесу ЦПК України. При цьому згідно з ч.2 ст.71 КАС, у справах про протиправність дій органів державної влади покладається на відповідача, тобто на ці самі органи, в нашому випадку на міліцію. Інакше кажучи, звертаючись до суду, учасник ДТП, нарешті, змушує ДАІ по-справжньому доводити його провину!

Правда, і в цьому випадку (ч.4 ст.72 КАС) існує обов'язковість для суду постанови по справі про адмінпорушення. Однак і цей фактор можна нейтралізувати, якщо звернутися з адміністративним позовом до того, як буде переданий до суду і розглянуто сам адмінматеріал. Якщо адміністративний позов поданий, то далі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, може подати клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, в даному випадку - до розгляду справи за адміністративним позовом. Справа в тому, що ст.268 КпАП сформульована таким чином, що під час відсутності особи, яка притягається до відповідальності, справу про адмінпорушення може бути розглянуто лише у тому випадку, якщо ця особа, по-перше, повідомлено про дату та час розгляду, і, по-друге, не подав клопотання про перенесення справи. Тобто якщо таке клопотання подано - справу розглядати не можна взагалі, незалежно від причин і підстав подачі клопотання. А до моменту розгляду справи за адміністративним позовом, по-перше, може закінчитися термін накладення адміністративного стягнення (особливо в разі, якщо у справі проводилася експертиза). По-друге, якщо сам адмінпротокол та інші документи, як і дії міліції, будуть визнані незаконними і недійсними, то суду у справі про адмінпорушення і розглядати не буде чого.

До речі, парадоксально, що таким чином можна фактично уникнути адміністративної відповідальності практично за будь-яке порушення. Подача адміністративного позову та клопотання про перенесення розгляду справи про адмінпорушення дозволяє, навіть у випадку, якщо порушення доведено, фактично унеможливити накладення адмінстягнення за термінами.

У цивільних справах відповідач може аргументувати доведення в частині обставин ДТП таким чином: чи не заперечуючи постанови по справі про адмінпорушення (і не порушуючи ч.4 ст.61 ЦПК) в частині винності даного водія, просити призначити експертизу або провести процесуальні дії іншого характеру з метою доведення провини також і іншого учасника ДТП, акцентуючи увагу на можливе зниження розміру відповідальності або відповідальності відповідно до ступеня вини при наявності вини також і іншого учасника ДТП. А в подальшому, при наявності отриманих доказів, можна подавати скаргу на постанову по справі про адмінпорушення відповідно до ст.294 КпАП.

По кримінальних справах бажано заходи по своєму захисті приймати з початкових періодів слідства. Тут потрібно пам'ятати, що, хоча пред'явлення звинувачення і визнання потерпілим залежить від слідчого, то відповідно до ст.50 КПК зацікавлена ​​особа може саме проявити ініціативу, пред'явити цивільний позов в рамках кримінальної справи і набути статусу цивільного позивача. Оскільки в більшості ДТП бувають пошкоджені транспортні засоби, це дає підстави для звернення з таким позовом. Якщо власник автомобіля не був учасником ДТП, то він може обгрунтовувати позов іншим матеріальним збитком (аж до упущеної вигоди) або моральним. Виняток - ДТП з пішоходами, де пред'явлення такого позову безперспективно (і слідчий може відмовити у визнанні цивільним позивачем) в силу специфіки цивільного законодавства (відповідальність власника транспортного засобу без провини в рамках цивільного права). В цьому випадку, якщо водій не є власником пошкодженого транспортного засобу, такий позов може пред'явити власник, формально опиняючись на іншій стороні «барикад», але фактично впливаючи на хід слідства в інтересах водія. Звичайно, можливості такого впливу для цивільного позивача (хто б не був визнаний таким) до певної міри обмежені. Але в іншому випадку у нього такої можливості взагалі, по суті, немає.

Також завжди потрібно пам'ятати про те, що навіть свідкові ст.63 Конституції України дозволяє не свідчити щодо себе або близьких родичів. У ряді випадків скористатися нею вельми корисно, тому що часто докази проти водія беруться безпосередньо з його власних свідчень.

Однак в будь-якому випадку реформа процесуального законодавства назріла. Перш за все, це стосується процесу у справах про адміністративні правопорушення, який потребує повного перегляду: введення інституту адміністративного дізнання або розслідування, чіткого порядку здійснення ряду процесуальних дій, деталізації процесу розгляду справ в судах. В ідеалі повинна бути досягнута справжня змагальність процесу, обов'язок органів міліції доводити провину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. До речі, в цьому випадку буде знята проблема і у справах про порушення правил дорожнього руху, не пов'язаних із заподіянням будь-якої шкоди, за якими водії часто оскаржують свою винність.

У цивільних справах необхідна можливість доведення обставин ДТП і винності в ньому незалежно від результатів розгляду справ про адмінпорушення.

Реформа кримінального процесу - велика тема, що виходить за межі цієї статті, проте одна з необхідних заходів - введення обов'язку слідчого пред'явити звинувачення особі, щодо якої отримано дані про вчинення ним злочину, протягом певного терміну після отримання цих даних, і аналогічним чином введення обов'язки визнати потерпілим особа, якій завдано збитків злочином протягом певного терміну з моменту отримання таких даних.

Все це дозволить в значній мірі уникнути судових помилок і тривалого, часто вимагає значних коштів на судові витрати, процесу їх виправлення, які у справах про ДТП зустрічаються частіше, ніж за більшістю інших категорій справ.